"Творчість І. Мельничука в контексті українського сучасного мистецтва" Дипломна робота, (фрагменти), 2005 р.




Народився І.Ю.Мельничук 17 травня 1969 року в селі Коцюбинчики на Тернопільщині в сільській родині.Майбутній художник зростав у тісному зв’язку з життям села - його побутом та звичаями, що в основному зберегли свої традиційні риси.У пробудженні художніх здібностей Ігоря неабияку роль відіграла чарівна подільська природа. Хист до малювання виявився у хлопчика ще змалку. Захоплювався він малюванням і малював на окремих аркушах паперу, на полях книжок. Малював все, що бачив і що виникало в його дитячій уяві. Коли хлопцеві виповнюється 15 років, пробує вступити до львівського училища ім.. Труша. Але директор закладу висловив своє бачення на майбутнього митця, мовляв, що з такого “задрипаного” села ніколи не буде великого художника.

У 1989 році І.Мельничук навчається в Косівському технікумі народних художніх промислів ім.. В.І.Касіяна. Закінчує технікум на відмінно, оволодівши прийомами малярства, різьбярства, скульптури. Художнику пощастило, оскільки під час навчання він познайомився і навчався у вчителя живопису В.П. Гуменюка, який привив любов до кольору.

В 1991 році вступає до Київського інституту образотворчого мистецтва і архітектури. З 1993 року навчається в майстерні чудового пейзажиста, професора В.І. Забашти. Вчиться добре, багато працює, їздить на пленери, звідки привозить прекрасні практики. І саме тут почалось проявлятися те, що мабуть було ввібрано художником разом з материнським молоком. Твори цього митця привертають зображенням національного типажу, українського ландшафту, рис селянського побуту, що втілюють красу життя і все це виконано в тій колористичній гаммі, яка є в дійсності без перебільшень.

З 1996 року проходить стажування в асистентурі Київської академії образотворчого мистецтва і архітектури. Навчається у талановитого художника, професора В.І.Гуріна. За роки навчання виконав багато пейзажів, натюрмортів, створив прекрасний диплом “Істина життя або спів райських птахів”.

І. Мельничук – художник яскраво вираженої індивідуальності. Не випадково його твори завжди можна впізнати серед багатьох полотен інших майстрів. Самобутність творів митця – в неповторності самовиразу, емоційності, узагальненості та своєрідності кольорової гармонії.

Творчість майстра пройнята могутнім чуттям життя, нев’янучою любов’ю до людини, рідної землі й природи. Він зумів поєднати у своїх творах суб’єктивну загостреність переживань з пильною увагою до навколишньої дійсності, знайшовши свою дорогу в мистецтві, що пролягала і пролягає біля цілющих джерел народних традицій. На цьому твердому ґрунті й формувалися цілісні й самобутні риси особистості митця, виробився його індивідуальний стиль.

З іменем І. Мельничука постає уява перш за все про чудові пейзажі, натюрморти, портрети, алегоричні композиції, живопис яких наповнений стихійної сили і інтенсивності кольору. Написані з широтою і сміливістю, з відчуттям плоті речей, яскраві полотна художника вражають силою живописного розмаху і “басовим” звучанням колориту.

Натюрморти – особливий і значний розділ в малярському доробку І.Мельничука, створені в основному на Тернопільщині.

Натюрморт за визначенням відомого російського художника К.С. Петрова-Водкіна: "це одна із самих гострих розмов живописця з натурою”.

Для І.Мельничука натюрморт також розмова, але розмова наповнена емоційним підтекстом. Предметний світ митця ніколи не був, "мертвою" натурою. Це справді не тільки живий, але й олюднений світ, він існує згідно тих самих законів, що і ми з Вами.

Кожна композиція добре продумана - нагадує людську ситуацію без зображення людини, цей принцип художнього вирішення помітний в кожному натюрморті майстра.

Його натюрморти – натхненний гімн природі, життю, красі. Митець реалізує свій нахил до краси в полотнах, де основним предметом відображення є ці дивні творіння природи – квіти з їхньою чарівною красою і своєрідним життям. Широкий динамічний продовжений мазок ліпить форму, об’єми, структуру предметів у його натюрмортах. У них досить вражаюча емоційна сила колориту хоч він і не нав’язував натурі нічого їй не властивого, а тільки перебільшував ефекти гармоній і контрастів. Використовуючи сміливі кольорові контрасти, противагу теплих і холодних кольорів ( яскраво-червоних, розових, коричнево-оранжевих, синіх, жовтих ) І.Мельничук опирається на глибоке розуміння законів колориту. Попри те, що у художника є багато натюрмортів з квітами, велику увагу він приділяє і побутовим натюрмортам, які писав на Тернопіллі.

Натюрморт “Бабина скриня” із серії “Яблуневий спас”, написаний в 1999році (100х120), в майстерні рідного села, де зібраний багатий реквізит, під час пленерів. В роботі, автор розкриває багатство свого краю, через перенасичення предметів з фруктами і овочами в поєднанні з предметами побуту, мідним самоваром на фоні гуцульського килима, на якому розміщені обереги хати – дідуги, себто кукурудза зв’язана в пучки, які чередуються з розфарбованими іграшками виготовленими з сиру і розмальованими тарелями.

Всі ці предмети розташовані на старій скрині XVIII століття, яка передавалася з покоління в покоління, як придане. На передній частині скрині видніються невеликі чорні ковані деталі – птахи, які сидять на деревах. Скриня з Поділля, тому в натюрморті прослідковується поєднання Гуцульщини і подільського краю. Але це не руйнує загального настрою, а навпаки доповнює одне одного. Художник в даній роботі підходить технічно не тільки кольором , але за допомогою техніки мазка передає матеріальність. Основна ідея твору – передати матеріальність об’єктів- набуває самодостатнього значення. Мазок повнішим, ширшим де кожний предмет отримує свій локальний колір.

Натюрморт “Вікно моєї майстерні”написанийв1999році (120x100). Робота виконана в майстерні батьківського дому, яка розміщена в мансарді, тому в роботі через вікно проглядають верхівки обпалених сонцем груш. Дальше від чудового виду за вікном, наш погляд опускається нижче, на перетин віконних рам , де автор розмістив посв’ячені віночки із різних трав, куди сконцентровується глядацька увага.Підвіконня вкрите подільським килимом, який перевантажений гуцульськими предметами вжитку, на яких розміщені щедрі дари – фрукти та овочі Поділля. По обидва боки вікна вишиті фіранки, які автор розкриває, щоб показати багатство, красу рідного йому і близького ще з дитинства краю. Кожна деталь в цьому натюрморті прописана широким, динамічним мазком, який надає форму, об’єми предметів.

Натюрморт “Літо” виконаний в 2002 році (100x140). Знову ж таки наш погляд повертається на подільський килим , на якому розташовані різні за своїм призначенням і походженням предмети. Тут зображена і стара гуцульська дерев’яна бочка, в якій колись тримали вино; і різні вази і графин європейського походження. Але головним, на чому автор акцентує увагу є – риба, яку митець прекрасно передав завдяки своїй майстерності. Натюрморт не перенасичений предметами. Задній план оздоблений вишивкою з квітами, яка виконана декоративно. Ваза з ліліями, фруктовниця з вишнями, пучок зеленої цибулі, перевага теплих кольорів, свідчать про літо. Натюрморт вражає прекрасним композиційним рішенням, технічною майстерністю, кольоровою гармонією. А також автор вміло закомпанував ритми килима з формами предметів, які переплітаються.

В 2003 році І.Мельничук малює натюрморт “Квіти”. На картині зображено два букети з рожевими, голубими та білими квітами. Тло картини вібрує, переливається нескінченними відтінками теплих і холодних кольорів, створюючи середовище, із якого ніби викристалізовуються букети квітів. Митець прагне якомога правдивіше відтворити натуру, поезію її різнокольорового розмаїття, а разом з тим утвердити і своє особливе бачення світу.

Бурну експресію зображення бачимо в натюрморті “Багатство України” 2003 рік, де стіл, накритий зеленою скатертиною, заповнений різними плодами і квітами. Це нагромадження плодів (яблук, груш, винограду, кавуна) і квітів (соняшника, айстрів, гладіолусів) створює враження величі й багатства дарів української землі. Дана композиція має монументальний характер, побудована за принципом планово-кулісної структури. Зліва і cправа на картині розміщені дві високі скляні вази з букетами квітів. В центрі картини художник розміщує свою улюблену срібну вазу , наповнену яблуками, грушами та гронами винограду. Рівновага та єдність композиції досягаються за рахунок співставлення і контрастів великих та малих форм і підпорядкування їх композиційному центру. У своєму натюрморті художник створює величний і прекрасний світ, що підноситься над буденністю. Враження, яке справляє картина на глядача, базується на складному музичному ритмі хвилеподібних, насичених до великої кольорової звучності живописних мазків кольорових плям.

Застосування досягнень пленерного живопису в портретному жанрі дозволило художникам-портретистам домогтися свіжості і звучності колористичних рішень і тим самим досягти поетичної одухотворуваності втілюваних ними образів. Художник прагнув не стільки до всебічного аналізу характеру чи психологічного стану моделі, скільки до акцентування найбільш суттєвих рис портретованого. Художнику однаково вдавалися жіночі, чоловічі й дитячі образи. Усім цим зображенням притаманним є глибоке художнє осмислення характеру. Пошуками народного характеру , поглибленим інтересом до вагомості й неповторності натур відзначаються селянські образи, виконані у карпатських селах. Помітний потяг майстра до психологізації образів. І.Мельничук прагне розкрити природну красу людей з народу, показати їхню щедрість душі, творче натхнення, оптимізм. Художник, використовуючи пейзажні мотиви у портретній творчості, цікавився, насамперед не злиттям людини з природою,а їх внутрішнім контрастом.

Триптих “Музиканти” виконана в 2002 році. Робота складається з трьох частин, в кожній з яких зображено музиканта,який грає на гуцульському інструменті-дуді. Чоловіча пів постать зображена на передньому плані і подається в невід’ємному зв’язку із природнім середовищем. Художник сконцентровує увагу на вдумливому погляді і скеровує думку до внутрішнього стану чоловіка де немає відчуження до глядача. Виразне обличчя затаїло глибокий всередині смуток.

Картина написана в контражурі, де чітко вимальовується силует чоловіка. Завдяки широким, динамічним мазкам, створюється рух пальців, які тиснуть на інструмент; до нас немовби доходять звуки тієї сумної мелодії. Художник зобразив постать чоловіка на фоні трьох різних пейзажів, в яких відіграє різнобарвна палітра, але обличчя у всіх трьох роботах майже не змінене.Тіні, які падають на обличчя силуету, ще більше посилюють ефект смутку.

Портрет „Яблуневий спас” був написаний у 1999 р.(120 х 100).

Портрет виконаний в майстерні художника на Тернопільщині. Ця робота стала поштовхом, з якого розпочався цикл натюрмортів „Яблуневий спас”.

19 серпня весь християнський світ відзначає одне з найбільших релігійних свят – Преображення Господнє або Спас. В цей день святять у церквах фрукти й овочі, обжинкове колосся, хліб та мед і дякують Господу за всі земні плоди. З цим днем пов’язують всілякі вірування. Цього дня святили мед у стільниках, жмутки колосся жита і пшениці (під час сівби їх розснували по полю – від бурі, граду, шкідників), трави – волошки, любисток, м’яту (свячене зілля використовували при різних хворобах та нещастях).

Саме це свято, під час якого художник перебував у церкві в своєму селі, де він бачив багато людей, які прийшли з букетами з квітів, маку, яблук, груш, кукурудзи, і те дійство, як священик це все святив, стимулювало митця до написання цього портрету і ряду натюрмортів.

Образом для створення „Яблуневого спаса” послужив образ батька художника, на фоні червоного, волосатого килима чітко вимальований образ ”Спаса”, який сидить на дерев’яній виточеній лавці. Одягнений він в гуцульський сардак, поверх якого звисає вінок з переплетеної кукурудзи, яблук, груш, а вишита сорочка доповнює все це багатство. На голові „Спаса” солом’яний бриль, прикрашений знову ж таки яблуками, грушами, калиною, маком, квітами. В образі „Спаса” ми бачимо вже немолодого чоловіка, скроні якого припорошені сивим волоссям, з добрим обличчям, з вусами, зробленими з пшениці.

Саме через цей образ художник хотів показати щедрі дари кінця літа і початку осені, яким був плодовитий цей рік, рік добробуту, достатку, багатства. Бо багатство для селян – це урожай, а він був добрий.

Портрет „Кум”, написаний в 2000 р. (120 х 100), це чудова картина, яку художник створив, перебуваючи в Карпатах.

Перед нами постає постать чоловіка середніх років, який вдягнений у традиційний гуцульський одяг з капелюхом, прикрашеним квітами. В його обличчі неможливо не помітити радість, про яку говорить сама назва роботи - „Кум”. Адже, цей чоловік й справді кум і йде на Христини, ще й несе подарунок в святковому кошику – півня. Але йдучи високо в гори він трохи стомився і зайшов до родича перепочити. Сидить він на скрині різьблені, плечем оперся на одвірок веранди. Позаду його постаті височіють вершини гір, світить спекотне сонце. Робота весела, добра, адже народилась ще одна – Людина.

Картина „Серед гір Карпатських” (120 х 150). Мабуть тут не потрібно говорити, де була створена ця робота.

Серед широких гір і зелених смерек, у святу неділю, після служби божої зустрілися два чоловіка похилого віку. Стоять на роздоріжжі, напевне два приятеля, які ще разом парубкували і ведуть розмову. По рисах облич помітно, що говорять не про щось серйозне, здебільшого напевне про веселе. Художник навмисно зобразив дідусям у капелюхах пір’я з півнів і оперлися вони на бардки, що символізує молодість і незламність гуцульського гонору. Але завдяки цим деталям чоловіки помітно відчувають в собі ще молодій дух.

Одягнені дідусі в традиційний гуцульський одяг – один в кептарі, а другий - в сардаку, обидва в вишитих сорочках і підперезані широкими чересами – ременями з вибитими капслями.

В роботі переважає тепла палітра, що посилюється спекотним сонцем, яке грає по схилах гір, кінцівках смерек, з рефлексами неба, землі. В картині відчувається захід сонця, портрети чоловіків знаходяться в контражурі. Відчувається гарний, погожий, сонячний день літа.

“Геніальному художнику-завжди буде дозволено показувати нам світ в зелених, синіх, жовтих тонах або в інших, в яких йому бодобається; він може передати нам круги в формі квадратів, прямій лінії в формі ламаних, і нам не доведеться на це жалітися, тому, що світ в творі мистецтва приймається нами через людину, через його темперамент, його індивідуальність.” Е. Золя.

Саме така насиченість кольорової палітри, гра яскравих фарб, контрасти, заставляють знову і знову згадувати ці полотна. Бувають художники в роботах яких яскраво виражений живописний колорит, а роботам інших художників він менше притаманний. Про почуття колориту, деколи говорять, що воно дається від народження, так само як і дається талант слуху у музиканта. І все ж таки любий художник повинен стійко і вперто дисциплінувати своє індивідуальне бачення, відшліфовувати практику втілення, - як і музикант, який працює на інструменті по-декілька годин на день.

І одному і другому необхідна культура виконання, щоб дані від народження властивості бачення і слуху, отримали своє достойне вираження в мистецтві.

Таке вираження у мистецтві, про яке з впевненістю можна сказати, що йде від природи, притаманне і роботам І.Мельничука. В яких він розкриває себе, свою сутність, своє бачення, почуття, гармонію з природою.

Художник не замикається в рамках одного жанру: він пише і натюрморти і пейзажі, фігурні композиції і портрети. Є у І. Мельничука твори певного філософсько-історичного циклу, тему яких можна сформулювати так: людина і її ставлення до останнього порогу життя і смерті - це “ Істина життя”, яка вирізняється від інших полотен, - крім, можливо твору “На все воля Божа”, але там розглядається смерть насильницька і водночас героїчна - до того ж у контексті загальнонаціональної трагедії, на тлі якої одна окрема смерть індивіда втрачала риси унікальності - попри те, що сам цей індивід символізує цілий народ. У “Вінчанні” йшлося про апофеоз життя, а у “Колисковій для Довбуша”- про його народження.

Як часто трапляється у мистецтві художник саме тоді може спромогтися на твір, яким згодом має повне право пишатися, коли задум його просякнуто власними переживаннями, коли літери чи форми пишуться кров’ю серця, а реактивне хвилювання вражає непідробністю. Звісно, що час і напрямок цього вгадати неможливо – ніхто не знає, коли його відвідає “зоряний час”, і чим йому доведеться за це розплачуватися. Думаю, каже художник: “Я не один є впевненим у глибоких зв’язках між особистим та загальнолюдським, в рамках якого і можлива реалізація твору. Особисте - це і ґрунт і коріння, але це і жива прорість намірів, які необхідно довго - довго плекати, наче парникову рослину. А інакше не буває: катарсис творчості спричиняє, що завгодно, лише не твір мистецтва, здатний викликати глядацьке серцебиття.

Дійсно, адже весь цикл цих полотен просякнутий, в той чи інший період певними переживаннями, радощами, горем, народженням і буттям. Картини створювалися в залежності від часу, який диктував своє і приносив з собою певну подію.

Так дипломна робота “Вінчання” не оманливе бачення І.Мельничука, а дійсність, яку він переживав, одночасно створюючи цю картину. “Колискова для Довбуша”, також ґрунтується на певних мотиваціях, зв’язаних з народженням дочки. Поштовхом до написання “ Істини життя…” став випадок уникнути якого було неможливо. Себто глибоке емоційне потрясіння, пережите самим художником після смерті дідуся.

Глибоко – національні фактори сприяли створенню картини “На все воля Божа”. Де художник показав героїчну смерть, як національну трагедію, де смерть однієї людини символізувала цілий народ. Адже й до тепер живуть ці легенди, герої, історія. І на сьогоднішній день, серед наших сучасників знаходяться герої, які віддають життя за ради втілення певних ідей. Коли прийде час про них також будуть говорити, писати книжки, творити картини.

Працюючи над циклом картин історично-філософського змісту, художник не обходить увагою й пейзажі. І.Мельничук постійно виїжджає на пленери. Дуже часто відвідує живописні місця України. Серед них: Чернігівщина, Седнів, Таврійський степ. Оскільки, І.Мельничук працює викладачем в НАОМА, часто виїжджає з студентами на пленер в Карпати, де проходить літня практика: Криворівня, Ясенів, Верховина, Косів. А зимою, коли є вільний час, він відвідує батьківський дім, що на Тернопільщині, де створює не менш цікаві пейзажі, натюрморти, картини побутового жанру.

Якими б дивовижними не здавалися пейзажі імпресіоністів, постімпресіоністів і навіть фовістів, в їхню основу закладено традиційний принцип пропорційного відношення пейзажу – картини до пейзажу-дійсності. Він будується на подобі просторових, пластичних, кольорових відношень реальної дійсності і живописно - графічного зображення. Завдяки цьому ми маємо змогу дізнатися, чи відкрити для себе в картині знайоме з життєвого досвіду бачення реального світу.

По відношенню до реальності імпресіонізм не менше реалістичний, чим реалізм, а тим більше класицизм чи романтизм.

Імпресіонізм спрямований проти чорного і білого кольору, як таких. Де в природі буває чорний і білий колір, залишений без змін під впливом голубого неба, зелені лісових хащ, золота сонячних променів, сріблястості похмурого дня. Навіть чорні плаття, парасольки і капелюшки дам в картинах Ренуара написані зовсім не чорною фарбою. Не потрібно сильно вдивлятися, щоб це помітити.

Імпресіонізм направлений проти традиційних правил замкнутої в межах полотна, створеної композиції. Рух і час, краса миттєвості, стали предметом уваги живописців. Живопис заграв найвитонченішими відтінками кольору, які бувають тільки при визначенім освітленні і безпосередньо змінюються протягом доби і в залежності від пори року.

Картини імпресіоністів вражають голубизною дощового дня, золотистою тональністю сонячного повітря, срібно-фіолетовою загадковістю туману, червоним маревом мліючих під сонцем маків. Такої правдивості, такого наближення до натури поезія живопису ще не знала.

В основі картин І.Мельничука - пластична рівновага матеріального світу, виважена закономірність і статичність композиції, яка виражає постійність існуючої матерії. Художник “ виліплює” предметний світ виключно, кольоровими відношеннями передаючи таким чином об’єм і простір, тіні і світло. В його пейзажах ми відчуваємо густоту повітря, яка об’єднює в єдине ціле небо, землю, воду. Характерний голубуватий тон багатьох картин І.Мельничука - бажання видимо передати враження повітряної маси. Він пише не ідеалізований світ, а реально існуючі місця. Адже природа для цього художника – об’єкт конкретного вивчення, матеріал для створення картин. Його експресивні пейзажі наповнені жагою суб’єктивного переживання. Сонце не світить, а ніби плавиться у власнім паланні, особливо ранішній схід і вечірній захід, де задіяна палітра від ніжно-розового до насиченого-палаючого червоного кольору. Художник пише свої пейзажі, частіше відвідуючи Карпати, він ніби спішить, і побачене і своє власне почуття викласти на полотні чистими, деколи прямо з туби, звучними фарбами.

Очам, які привикли сприймати гладкий, спокійний живопис, важко сприйняти при першій зустрічі, творіння цього чудового постімпресіоніста.

У творчості І.Мельничука, часто трапляється так, що не можливо визначити годину дня і року, коли картина була написана. Вічно зелена рослинність, рівне, спокійне освітлення не дозволяє зафіксувати певний момент.

Пейзаж постає таким, ніби художник відкинув все, що могло б позбавити ясності зображених предметів, щоб заставити звучати реальність самої природи. І це вже не та реальність, яка основана на спійманому моменті, не на миттєвості, але та, яка несе в собі знання про постійність, про плинність в часі, про буття. Створюючи свої картини І.Мельничук ставить ціль до деякої межі в вічності, яка не має певного часового обмеження, але яка об’єднює плинність життя, її постійність, структуру і рух, стабільність і зміну.

Природа не на поверхні, а в глибині. Фарби - це проявлення цієї глибини на поверхні. Вони підіймаються з коріння світу.

Для І.Мельничука колір – єдиний формоутворюючий елемент картини. Кольорові співвідношення співзвучні між собою методом манери їх нанесення на форму предмета. Колір в його картинах існує не сам по собі. Він передається методом кольору. Як каже художник:”Сонце неможливо створити, його можна зобразити з допомогою чогось іншого … кольору…”

З цього випливає, що І. Мельничук найвищу інтенсивність світла передає великою інтенсивністю кольору, але зовсім не висвітлюючи його. Він зображає світло і тіні світлими і темними фарбами і обмежується кольоровими контрастами, щоб надати картині структурності. Синій колір має особливе значення в тлумаченні простору, в здатності сповіщати йому ширину і глибину, “ робити , як говорить художник, відчутним повітря”.

Як я вже зазначала скоріше, І.Мельничук досить часто виїздить на пленери. Він побував в багатьох живописних місцях, а їх на Україні чимало. Як на мене особливе враження справляють його роботи , створені в Таврійському степу. Хотілося б більш детальнішу увагу звернути на один з цього циклу, пейзаж, який по-особливому вирізняється серед інших. Це робота “Ранок”, розглядаючи яку довгий час не можливо відірвати погляду, вона заставляє оглядача на мить, застигнути біля неї. Ця експресивність, насиченість, гра кольорової палітри, пробуджує від сну. Картина не дарма називається “Ранок”, оскільки в ній він відчутний, це як в сонячний, літній ранок, коли сонце крізь штору світить в очі своїм яскравим промінням.Таке ж враження справляє і цей пейзаж своїми темпераментними плямами. На перший погляд робота досить проста за своєю композиційною схемою, але з іншого дуже вражає кольоровим навантаженням. На передньому плані, перед нами, по обидва боки роботи, немовби розкриваються куліси – очерету, з-під яких видніються човни. А на задньому плані, ми можемо бачити озеро, яке бере свій початок з переднього плану і заглиблюється десь в далині. Воно, ніби від гри сонячних променів, поволі пробуджується. Радісний, повний сонячного світла, повітря, пейзаж – картини з її величавими просторами землі і неба. Чи дається природа співзвучна життю людини, чи протиставляється їй, і в одному і в другому випадку вона виявляється вираженням людських почуттів і думок.

Робота “Осінь в Сєднєві” розпочинає цикл картин створених художником в Седнєві (2002р.) На картині зображена осінь, яка відчутна по жовтогарячому кольорі, який переважає в роботі. В цьому пейзажі, як і в інших своїх творах І.Мельничук перш за все чудовий колорист.

Пасмами чорніється рілля, з якої тільки викопали картоплю, і вже встигла прорости оливково-зелена трава, яка з першими морозами “загине”. На фігурах двох чорних коней витримана композиція цієї роботи, які після довгого робочого дня відпочивають. Співвідношення ізумрудної зелені фону з рожевими і золотими кольорами, які повторюються в більш послабленому, світлому варіанті фарби переднього плану, складає враження чогось казкового і нереального. Пейзаж , так органічно пов’язаний з фігурами коней, що ні один, ні інший не були б повноцінними, якщо не було б одного з них. Вони взаємодоповнюють і пояснюють один одного. А на задньому плані видніється церква, на фоні вечірнього, зелено-фіолетового неба. Вона постає із-за “салютних феєрверків”- дерев. Дерева зрівнюються з салютами, оскільки художник виплеснув цілу палітру кольорів на них. В роботі колір накладений на колір, який при їхньому вибухові дає незабутнє враження.

Пейзаж “Човни” продовжує цикл седнєвських робіт. Ранок…Сонце своїм лагідним , теплим промінням заставляє все пробуджуватися. Два човни за компоновані в квадратний формат.В роботі прослідковується центральна композиція, що створює стан спокою, задуманий художником , для того, щоб створити ідилію. В даній роботі використані яскраві фарби, які стоять в контрасті з холодними. Це також допомагає в створенні ранкового образу. Ранішні гарячі промені, які лягли на борти човнів і не встигли залити своїм світлом дзеркальну поверхню річки. Художник вміло передав чистоту води, в якій відображаються човни. Робота насичена яскравими кольорами, однак діє на глядача заспокійливо.

У 2003р. І. Мельничук перебуваючи на пленері, в місцях близьких творчості Левітана, який тут створив картину “ Над вечным покоем”- Вишнім Волочку і сам під великим впливом краси, величі, вражаючої миттєвості російської осені пише цикл пейзажів.

Робота “Осінній мотив” одна з ряду цих картин. Пейзаж вражає і захоплює насиченістю і красою свого емоційного змісту, вираженого в кольоровій величі, в мажорнім звучанні різнобарвної гами. В картині прекрасно передана осіння прозорість повітря, затишшя природи, яке підкреслюється не подвижністю золотого листя дерев. По-осінньому спокійна і вода в річці. Пейзаж пронизаний радісним образом золотої пори.

Художник чудово передав динаміку синіх хмар, серед яких різко виділяється прорив голубого неба, а також динаміку групи дерев насиченої кольоровими фарбами, на другому плані. Пейзаж побудований на лірико-поетичній ноті, якої тут додає береза над річкою. На ній художник сконцентровує увагу глядача, виділяє її, вдягнувши в золотий одяг. Гарячий жовто-оранжевий колір є основним носієм емоцій. Він висловлює радісну спокійну,впевнену в собі красу осені.Інтенсивність цього кольорового звучання підсилюється експресією мазка. Особливо треба підкреслити густе накладання фарб, якою передається листя дерев. Ці енергійні, короткі мазки густої фарби, які рельєфно виліплюють листя, контрастують з густою, подекуди зеленою, більше неперервним нанесенням фарби на траву. Основою тут є співзвучність контрастів кольору, тіні також побудовані на кольорових співвідношеннях. Пейзаж чудово передає осінній настрій, завдяки грі теплих і холодних кольорів.

Ще з більшою експресією написаний пейзаж “Осінь”, з його динамікою пливучих хмар по небу. Художник передає сонячний день, з слабкими поривами вітру. На передній план він виводить групу дерев, з-за яких видніється верхівка церкви. Робота побудована на грі тіні і світла. Тут переважає жовто-лимонна палітра кольорів, яка передає останні моменти радості осіннього дня. Дерева, які написані в тіні передані в темно-синій гамі, а ті, які попали під осіннє сонце виблискують золотом листя. В пейзажі по-особливому вражає динаміка в експресивному русі хмар, які справляють враження осені. А освітлені плями створюють літню пору.Звичайно, це реальне зображення того, що називається “бабиним літом”- теплого осіннього дня, коли літо дарує останній раз радість тепла і світла.

Творчий темперамент художника не дозволяє зупинитися на будь –якому своєму досягненні. Пошуки єдності задуму, пластичного вирішення, колориту, пошуки краси, здається, не знають меж. Пейзаж “Теплий липень’’написаний, під впливом вражень від Карпат.

Спершу художник сконцентровує увагу глядача на гори, виконані в фіолетово-голубих тонах. Вони неначе тримають на своїх плечах клубки сірих хмар. Видно, що на самих вершинах гір, ще стоїть сніг це вміло передає художник, завдяки своїй віртуозній майстерності. Потім око глядача плавно переходить від гір до переднього плану, де яскраво-жовтими кольорами зображено копиці сіна. Автор неначе вводить нас на стежку, по обидва боки від якої розкинулося викошене поле. Прямуючи цією стежкою, ми проходимо через браму, і … перед нами відкривається, з високо піднятим в гору куполом, церковний дворик, на якому розміщена церква. Велич церкви – в її великому куполі, який виділяє її серед темних, важких смерек. Липень – початок жнив. Художник вміло передав цю найгарячішу, найспекотнішу пору, через різнобарв’я кольорів, рефлекси, тіні. І.Мельничук відчуває взаємозв’язок людини з природою. Це для нього стає одкровенням: “Коли я виходжу писати з сумним настроєм, я напишу сумну картину …Коли думки не затьмарені, а навколо чисте лісове повітря, це надихає… ти звільняєшся від настрою, і живеш з природою тісно, і створюєш те, що бачиш, що переживаєш …” Художник дійшов висновку, що прагнення до самовираження, принцип “писати себе, своє світовідчуття” – все це надумане. “Ми не повинні себе ставити над природою. Створювати картини природи не залежно від неї – це не серйозно. Ми всі – діти природи. Тому не слід казати : я створюю сам. Правильно буде сказати: я просто хочу виразити себе в природі, просто передати її. Природа різноманітна, багата, прекрасна. Тому не правильно говорити – “самовираження”. Нам краще виражати природу… Не треба прагнути бути її господарем. Треба бути другом її. Хазяїн – це повелитель чогось, когось. Для нашого часу слово хазяїн не підходить. Любов до природи – це нескінчений шлях нашого розвитку…Ми народились на землі і входимо в цю землю. Людина – вінець природи, та вона не повинна глумитися над нею.

І.Мельничук - молодий художник, майстер живопису, автор творів, які заповнили певну нішу в українському мистецтві, учасник багатьох вітчизняних і міжнародних художніх виставок. Педагог. Старший викладач кафедри НАОМА, член спілки художників України. Працює в сфері станкового живопису. Прагне досягнути в своїх творах гармонії природи і людських почуттів. Його картини вражають винятковою якістю і лаконізмом композиційного рішення, свідчать про віртуозне володіння кольором і малюнком. В його творах, немов у дзеркалі, знаходять своє відображення багатство душі і палкий темперамент художника. І.Мельничук – цікавий для нас тим, що у своїх творах він відображає не лише події, а й їх глибокий духовний світ. Можливо, на відміну від художників, які добре відомі в Україні і за її межами, цей митець ще не настільки добре стоїть на якійсь певній сходинці. Проте своєю енергійною живописною культурою і поетичною насиченістю творів, на мою думку, в майбутньому стане поряд з художниками, чиї імена ввійшли в історію українського мистецтва

Мельничук Леся (мистецтвознавець)

  ПРО МЕНЕ

  • Автобіографія

  • Вчителі

  • Виставки

  • Публікації

  • Відео / Фото

  •   ЖИВОПИС

  • Пейзаж

  • Портрет

  • Натюрморт

  • Побутова картина

  • Більше...

  • ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

  • Куратор пленера

  • Посібник

  • Статті

  • Учні (Фото Дипломів)

  •   МАЙСТЕР КЛАС

  • Майтер клас (Фото)

  • Майтер клас (Фото)

  • Майтер клас (Відео)

  • За роботаю (Фото)

  •   ПЛЕНЕРИ

  • Золота підкова 2011

  • Макарів 2011

  • Козичанка 2011

  • Севастополь 2009

  • Конча Заспа 2006

  •   КОНТАКТИ

  • Написати листа

  • Мої контакти


  • All rights reserved. 2017 NABUSElectron